Державний навчальний заклад                "Кодимське ПТАУ"

Ко́дима — місто районного підпорядкування, районний центр Кодимського району Одеської області.

Кодима — адміністративний, господарський і культурний центр району, розташована на крайньому північному заході Одеської області в долині річки Кодима, яка є притокою Південного Бугу. Місто розташоване на залізничній магістралі Одеса-Київ, є залізничною станцією і знаходиться за 242 кілометри залізницею від Одеси.

Автостанція міста забезпечує автобусні зв'язки  з  Балтою,  Вінницею,  Одесою,  Котовськом, Чечельником, Ольгополем,  Рибницею. Діє міський автотранспорт (автобуси та таксі). Районного поділу місто не має.

У Кодимі мешкає 9430 жителів. Основна національна група — українці, понад 91 %, росіяни — 4,7 %, молдавани — 2,7 %, інші національності — 1,6 %.

Історія Кодими цікава в першу чергу тим, що її власна назва пов'язана із однойменною назвою річки, на якій вона розташована, і яка мала кілька назв, починаючи з описів Геродота.

Саме слово «кодима» було відомо ще половцям і означало схід, а через те, що воно стосувалося назви річки, яка мала свою дорогу, то це звучало, як «річка, що тече на схід».

Є понад 80 пам'яток археології району, 10 кодимських, які переконливо засвідчують, що місцевість в кордонах населеного пункту заселялась в далекі часи, коли на ній були і поселення, і стоянки. Таких поселень три, а стоянок сім. Час їх різний (35-12 тисяч років тому). Були поселення пізньої бронзи Черняхівської культури.

Певне, що в пізніші часи, зокрема у VIII—XII століттях, коли господарем цієї території була Київська Русь і у подальші, коли тут володарювали Литва,Польща, Туреччина, теж жили пращури кодимчан.

Войовничі кочові племена, піддані Туреччині неодноразово проводили у цьому краю грабіжницькі напади, і поселення, яке було прикордонним між двома імперіями Польщею та Османською імперією, зазнавало руйнувань.

В кінці 17 століття Кодима була відома як хутір, господарями якого були поляки.

У 1754 році князь Йосип Любомирський (див. Любомирські) дав розпорядження, щоб хутір, який відноситься до церковного приходу села Писарівки, перенесли в інше місце, а на його місці було побудоване поселення. З цього року і веде своє літочислення Кодима. Проте господарями до магната Любомирського у цім краю були великі землевласники Конецпольські та Варвара Замойська і при них була «стара Кодима».

Перша дерев'яна церква в Кодимі була збудована в 1780 році і була зруйнована після різних перебудов у 30-ті роки двадцятого віку більшовиками. У 1850 році у Кодимі було побудовано костел, в якому після Німецько-радянської війни стала діяти православна церква.

З давнього часу Кодима славилась садами і пасіками. Саме її звали «медовим хутором», коли вона починалася. За легендою (є і така версія) сучасна назва міста пов'язана із поселенням запорізького козака Кодимки (швидше за все це було його прізвисько, яке він отримав від того, що оселився на річці Кодимі, яка бере свій початок саме у долині, над якою і зросло місто).

Ще із 60-х років XIX сторіччя при Христо-Воздвиженському храмі була школа грамоти, яка у 1888 році стала церковноприходською школою.

Коли господарем цього краю стала Росія, місцевість в районі Кодими інтенсивно стала заселятися із центральних і навіть північних областей (Чернігівщина: село Будеї) переселенцями України.

І Кодима, яка спочатку своєї історії була «на чумацькій дорозі», а пізніше на торговельному шляху із Поділля в Новоросію, Крим і Молдавію вже у кінці 17 століття мала понад 600 жителів, серед яких уже були ремісники, торгівельники, купці, дворяни. Менше, ніж через сторіччя в Кодимі проживало вже понад 2 тисячі жителів.

Це не було дивним, бо у цей період майже половину його населення становили євреї, і Кодима поряд із іншими містечкамиПоділля була відомим районом їх розселення.

Ще більше зросла роль Кодими, коли у 1870 році вона стала залізничною станцією і могла транспортувати у великій кількості хліб і худобу із навколишніх сіл Молдови та Вінниччини.

У 1893 році Кодима стала містечком у Балтському повіті Подільської губернії і кількість жителів зросла ще на півтисячі (2500).

В період громадянської війни внаслідок свого географічного положення Кодима постійно перебувала під владою майже всіх тих основних політичних сил, які діяли в Україні, а в лютому 1918 році в місті проголошено Радянську владу, яка через два роки остаточно закріпилася на 70 наступних років.

В період НЕПу Кодима стала економічно міцніти. Працювало багато дрібних напівкустарних підприємств, діяло чимало промартілей. Особливий внесок в її пожвавлене економічне життя вносила єврейська община, старожили якої свідчать, що кодимське «містечко» (район Кодими) в ті часи мало навіть назву «мала Одеса».

Кінець 20-х, початок 30-х років Кодима пройшла період становлення і перемоги колективного ладу, яке болісно відбилося на долі багатьох кодимчан, які були депортовані до Сибіру та у райони Півночі колишнього Союзу.

У 1930 році Кодима, яка попереднє п'ятиріччя находилася в Крутянському районі, який був підпорядкований Молдавській автономії, сама стала районним центром. Із автономії вона вийшла в серпні 1940 року і вже була райцентром у складі Одеської області. За два роки до цього, у 1938 році, вона була віднесена до розряду селищ міського типу.

Новий статус Кодими визначив покращення її економічного стану. Певних успіхів у передвоєнний час досяг місцевий колгосп «Комунар», який став крупним багатогалузевим господарством, як засвідчили ряд довоєнних районних сільськогосподарських виставок. Мало успіхи селище в промисловому і культурному розвитку: були збудовані цегельно-черепичний, вапняковий заводи, фабрика з виробництва повидла (нині консервний завод). Перед війною працювала районна стаціонарна лікарня, діяли районний Будинок культури ім. Т. Г. Шевченка, Будинок колективіста.

Рівно через місяць після початку війни 1941—1945 років Кодима була окупована фашистами, які господарювали у ній до 22 березня 1944 року.

Наказом губернаторства «Транснистрія» від 6 вересня 1941 р. було оголошено, що «до проведення аграрної реформи колгоспи і радгоспи залишаться у колишньому функціонуванні», і Кодима у вирішенні сільськогосподарських проблем діяла, як і при попередній владі.

В період окупації Кодима пережила два масові розстріли євреїв (30 серпня 1941 та 12 січня 1942 років), погроми єврейського населення. Масового партизансько-підпільного руху місто не знало і відношення до нього місто стало мати лише на початку 1944 року, коли в район міста та «лісових сіл» (Будеї, Пиріжна) штабом партизанського руху десантувалося кілька воєнізованих груп, які по суті не були партизанськими, а підрозділами Червоної Армії і військ НКВС.

22 березня 1944 року після запеклих боїв війська 2-го Українського фронту під командуванням командувача генерала армії Івана Конєва звільнили місто від окупантів. У період боїв за Дністер і його форсування КП фронту розміщався в населеному пункті Кодима, а потім коли форсували Прут, для керівництва операціями штаб фронту перемістився в Молдову.

Із фронтів Німецько-радянської війни із 2295 кодимчан, учасників бойових дій до рідного міста не повернулося 317 кодимчан.

Післявоєнні десятиріччя — це становлення і зростання промисловості міста, в першу чергу, збільшення потужностей консервного заводу, продукція якого стала знаною в цілому ряді районів колишнього Союзу, особливо в Сибіру, на Крайній Півночі. Вагомий внесок у розвиток сільськогосподарського виробництва довгі роки вносив місцевий колгосп «Комунар».

У 1979 році Кодима стала містом районного підпорядкування.

Сучасна Кодима

var container = document.getElementById('nativeroll_video_cont'); if (container) { var parent = container.parentElement; if (parent) { const wrapper = document.createElement('div'); wrapper.classList.add('js-teasers-wrapper'); parent.insertBefore(wrapper, container.nextSibling); } }